«Що люблю, люблю вже навіки»
Сьогодні, 27 листопада, українці вшановують 160-ліття від дня народження найвідомішої української письменниці, громадської діячки та важливої постаті раннього модернізму в українській літературі – Ольги Юліанівни Кобилянської.
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура- Гумора в багатодітній родині. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. – у Чернівцях. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.
Її називали «гірською орлицею» за горде серце, «пишною трояндою в саду української літератури» — за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто — «робітницею свого народу», девізом життя якої були слова: «Що люблю, люблю вже навіки».
Про себе Ольга Кобилянська говорила, що закінчила в народній школі лише чотири класи, тобто мала основу для «подальшого розумового розвитку», багато займалася самонавчанням. Найбільше любила соціологію, політику, філософію, знайшла себе в музиці, граючи на піаніно, цитрі, барабанах, добре малювала, грала в театрі. Вона навіть хотіла бути професійною актрисою, але віддала перевагу літературі. Авторка «Землі», «Царівни», «Людини» була людиною європейського розуму. Її хвилювало питання емансипації – вона сприймала це як тренд часу, і не тільки проблеми в особистому житті змушуювали жінку підняти голову і дивитися на світ по-іншому.
Ольга Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до змалювання жінок-інтелігенток, які намагаються вирватися з буржуазного оточення. І при всьому тому вона залишалася справжньою жінкою. Вона цікавиться новинками моди, має гарний смак і зберігає струнку фігуру до старості.
На честь Ольги Кобилянської назвали літературно-мистецьку премію, а за її творами знято фільми. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, відіграли й відіграють важливу роль у світовій літературі, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
«Пишучи що-будь, довше чи коротше, я лише одно мала на душі – Україну, ту велику, пишну, пригноблену, сковану, її одну й нічого більше».
Ольга Кобилянська
